Михальчишин і «сопляки»

Депутат від ВО «Свобода» Юрій Михальчишин приніс з собою на сцену біля пам’ятника Шевченку гострий конфлікт.

Схоже, недарма молодь, яка організувала львівський Євромайдан, з самого початку різко заперечувала не лише проти партійної символіки на львівських акціях, а й проти участі політиків як такої. В неділю, 24 листопада, під час віча у Львові народний депутат від ВО «Свобода» Юрій Михальчишин приніс з собою на сцену біля пам’ятника Шевченку гострий конфлікт.

О 14:00 все починається спокійно, радісно і не особливо велелюдно. На початок віча на площі біля Шевченка збирається декілька тисяч людей, серед яких молодь аж ніяк не домінує. Зі сцени спокійно виступають голова Львівської облради Петро Колодій і мер Львова Андрій Садовий.

А потім маховик конфлікту, який незабаром охопив Євромайдан, починає поволі, але впевнено розкручуватися.

Двоє студентів, Софія з медуніверситету і Любомир з ЛНУ ім. І. Франка, – активні учасники попередніх львівських акцій Євромайдану, – виходять до мікрофонів і закликають проводити мітинг без участі політиків, а самих політиків просять покинути сцену.

Народ, судячи з реакції, не проти такої пропозиції. Але «свободівці» Любомир Мельничук (Львівська міськрада), Роман Ковальчук (облрада) і Юрій Михальчишин (Верховна Рада) залишаються незворушно стояти на сцені.

Незабаром до мікрофона підходить Ковальчук – щоправда, не як депутат і голова культурної комісії Львівської облради, а як соліст Львівської опери. Виконує дві пісні – і заявляє:

– А зараз я хочу покликати до мікрофона політика, який достойний виступити – народного депутата Юрія Михальчишина!

Маховик починає розкручуватися швидше.
Михальчишин починає свій виступ. Активістка Ольга Сало намагається відключити йому мікрофон, наполягаючи на тому, що політикам немає місця на цьому віче, але це їй не вдається. Анонсовані Михальчишином дві хвилини виступу розтягуються на три, чотири, п’ять… Декілька людей під сценою починають кричати «Ганьба!», але їх – недостатньо для того, щоб цей виступ перервати. Організатори віча на сцені починають нервувати і обурюватися. Петро Колодій з розчарованим виразом обличчя покидає сцену.

Тим часом, поки Михальчишин ще говорить про те, що Євромайдан в Києві перетворюється на війну між людьми і силовими структурами, біля входу на сцену починають відбуватися дивні речі. Люди, яких Михальчишин називає своїми помічниками, блокують вхід на сцену усім, хто пробує туди пройти. Блокують агресивно і без пояснень, створюючи конфліктну атмосферу. Згодом в соцмережах студенти почнуть свідчити про те, що «помічники» не цуралися і рукоприкладства.

Журналістське посвідчення все ж дозволяє нехай з боєм, але прорватися. Якраз вчасно, аби почути, що студенти, які протестують проти його виступу – «сопляки, які намагаються зробити революцію».

Ці слова додають маховику додаткових обертів.

Михальчишина усувають від мікрофону. Софія Федина, ведуча віча, протестує: «Ніхто не має права обзивати студентів сопляками. Ганьба!». Люди під сценою підхоплюють: «Ганьба! Ганьба!». Дівчатко, яке раніше закликало політиків зійти, плаче в глибині сцени.

Михальчишина, який незворушно стоїть там, де стояв, по черзі просять піти різні люди.

– Все, що ми робили, розсипається… – скрушно нарікає один із організаторів віча.

Проректор ЛНУ ім. І. Франка Дзвінка Калинець-Мамчур звертається до мене з проханням також спробувати переконати народного депутата. Тож підходжу і я.

– Пане Юрію, та зійдіть, будь ласка, зі сцени. Навіщо ці конфлікти?

– Я не піду, поки не попрощаюсь, – відказує нардеп.

– То помахайте рукою і попрощайтеся без мікрофона.

– Ні.

Наступним до «свободівця» підходить голова правління Студентського братства Львівщини Борис Пошивак – і стає просто перед народним обранцем, закриваючи його від людей. Михальчишину це помітно не подобається, але врешті його поступово підводять ближче до виходу зі сцени. Там він, щоправда, і залишається, відмовляючись сходити вниз. За його словами, йому треба повертатися в Київ, але по ньому не скажеш, що він поспішає. Зі студентами, які проти його перебування на сцені, спілкується з неприхованою агресією.

Тим часом в кореспондента ZAXID.NET відбувається різка розмова з Романом Ковальчуком.

– От навіщо ви запросили Михальчишина до мікрофону, якщо віче просили проводити без політиків? – питаю.

– А я не називав його партійної приналежності, – відказує депутат-співак.

На зауваження, що народний депутат дозволив собі назвати сопляками людей, які першими в ніч з четверга на п’ятницю вийшли до пам’ятника Тарасу Шевченку у Львові, коли там не було ані його, ані його однопартійців, Роман Ковальчук відповідає:

– А ви зараз стоїте на сцені, якої без мене би не було.

Студенти поміж тим також підходять до виходу зі сцени, де стоїть Михальчишин, і скандують: «Без політиків!». Люди під сценою підхоплюють і цей заклик. Але «свободівець» залишається, його помічники продовжують блокувати сходи. До нардепа по черзі підходять різні учасники і організатори віча і просять, переконують його піти, в тому числі – екс-ректор ЛНУ ім. І. Франка Іван Вакарчук. Останнього Михальчишин незабаром на камери назве своїм «наставником», але зараз залишається глухим і до його прохань.

Знизу за цим всім не без здивування спостерігають не лише посполиті львів’яни і журналісти, але й так звана «еліта» – скажімо, голова бюджетної комісії облради Ярослав Качмарик чи громадський діяч Ростислав Новоженець.

Врешті біля сходів починають збиратися і прихильники Михальчишина, які скандують «Михальчишин, ми – з тобою!». Це, очевидно, зм’якшує серце народного депутата, і через декілька хвилин він все-таки залишає сцену в супроводі своїх помічників, які торують йому шлях крізь людей, грубо їх розштовхуючи.

Люди приймають його непривітними вигуками, але йдуть за ним саме його прихильники. Саме перед ними і журналістами він проводить імпровізований виступ біля фігури Матерії Божої, на початку проспекту Свободи.

– Спробу зірвати мій виступ я розцінюю не як провокацію проти себе, а як провокацію проти Євромайдану і проти української революції… Якісь незрозумілі люди, які, очевидно, викликані людьми, які хочуть взяти сцену під контроль і зробити її майданчиком вузькоспрямованого піару ліберальних сил і прагнуть революцію звести до такого самого пустопорожнього переливання із вакууму в космос, як стала Помаранчева революція, – чеканить він.

Твердження, що ті, хто намагався зірвати його виступ, намагаються зірвати Євромайдан, Юрій Михальчишин ще раз повторює – абсолютно ігноруючи той факт, що ці «незрозумілі люди» були на майдані у Львові і в четвер, і в п’ятницю.

– Будь-які спроби маргіналізувати протест, перетворити його у чергову дискотеку на майдані, як це було у 2004 році, перетворити це на черговий карнавал – ці спроби мають бути рішуче зупинені, – проповідував він далі.

Ці критичні слова про Помаранчеву революцію Михальчишина викликають невдоволення навіть серед його відданих прихильників. Один із них, старший чоловік, після завершення цього виступу ще підійде до нардепа і в доволі категоричній формі попросить його не казати так про Майдан 2004 року. Бо, мовляв, люди туди йшли не для того, щоб потанцювати.

Наразі ж журналісти питають його – навіщо він назвав студентів, які підняли Євромайдан у Львові, «сопляками»?

– Я перебуваю під сильним емоційним напруженням. Ви ж розумієте ситуацію. Я отримую відомості, що в Києві сотні спецназівців рухаються до головних об’єктів столиці, реально не виключають сьогодні силового варіанту придушення протестів, а тут якісь незрозумілі особи починають вимикати звук на сцені, коли я цю інформацію повідомляю. Звичайно, що в стані сильного напруження і хвилювання, я, можливо, відповів лексикою, яка є не надто парламентською. За що я щиро перепрошую і в майбутньому обіцяю подібних інцидентів більше не допускати, – пояснює-обіцяє він.

Цей імпровізований альтернативний міні-мітинг, на якому Михальчишин договорює те, що не зміг сказати зі сцени біля пам’ятнику Шевченку, і отримує недоотриману там народну любов, триває ще кілька хвилин. Потім він іде у своїх справах, а його прихильники залишаються щасливими від дотику до кумира.

– Не рухайте Михальчишина, це – свята людина, – каже мені один із них.

Один із відомих «свободівців», з яким доводиться перетнутися через півгодини, висловлює прямо протилежну думку про поведінку Михальчишина.

– Так просто не робиться, – каже він мені не без смутку в голосі. – Він же – народний депутат…

Данило Мокрик, ZAXID.NET