У Донецьку вже тиждень майже тихо. Не можу натішитися цій тиші, на тлі якої навіть озброєні люди, що розгулюють містом, дратують вже не так сильно, як раніше
Взагалі, коли в місті не стріляють, багато що здається не таким жахливим – навіть неймовірна продовольча криза. Наразі Донецьк перебуває в так званій економічній блокаді. Іншими словами, сюди не пропускають фури з товаром, що йдуть з непідконтрольних бойовикам територій.
Відразу обмовлюся – машини не пропускає саме українська сторона. Таким чином, поряд з космічними цінами на всі продукти без винятку (як це не прикро, зараз це єдине, що об’єднує схід і решту України) спостерігається ще й найсильніший дефіцит цих самих продуктів. Єдина мережа, в якій відсутні порожні полиці – це “Брусничка”, що належить Рінату Ахметову.
Цукру й борошна немає, соняшникова олія й вершкове масло іноді виринають десь на прилавках, але одразу зникають, крупи – це вже щось міфічне. Особливо забавляє самотня сьомга по 480 грн. Здавалося б, можна вибирати продукти подешевше, але от невдача – вибору немає, асортимент дуже мізерний і представлений одним, іноді двома виробниками, причому досить дорогими (наприклад, яка-небудь модна оливкова олія по 200 гривень за літр або коричневий тростинний цукор, або екологічно-дружній Frosh по 250 гривень за пляшку тощо). Тому і вибрати щось немає з чого.
Водночас ринки забиті перекупниками. Милосердні продавчині заспокоюють передінфарктних бабусь біля прилавків: “Не турбуйтеся, везуть, везуть вже все з Росії …”.
Літр бензину вчора коштував 37 грн. (І то, за словами знайомого таксиста, заправитися можна лише на кількох заправках), старих, що стоять біля магазинів, а потім купують дві сосиски на зібрані гроші, стає все більше, засоби гігієни поступово зникають з прилавків, більшість магазинів закриті і забиті фанерою (це, за моїми підрахунками, близько 70-80%), на тлі дефіциту ціни ростуть ще більше, однак вартість проїзду в транспорті залишилась колишньою (3,5 грн в маршрутці і 1,5 грн в тролейбусі і трамваї).
У “Львівській майстерні шоколаду” не виявилося… шоколаду, але що мене особливо вразило, так це кількість людей у камуфляжі зі своїми подругами. І нікого не бентежила назва кав’ярні.
Робочих місць стає все менше, і безробітні йдуть найматися в “структури ДНР”, де платять, причому часто – валютою.
Вчора, їдучи в маршрутці, побачила білборд “Стань частиною бойової Еліти Донецької Народної Республіки!”.
Настрої серед проукраїнського населення Донецька зараз дуже сумнівні. Кредит довіри України тане на очах. Прірва стала ще ширшою, і я побоююся, що скоро настане точка неповернення.
Складно любити державу, яка обмежує твоє переміщення, доступ до продуктів харчування і можливість жити як людина, особливо на тлі популістських заяв про те, що “Україна – єдина”.
About the Author
То що, хвала Ахметову та його брусничкам тощо? А заодно й сепаратизму?
Гаарні тексти передруковує дрогобицький (ніби) сайт.
Ну а в автора псевдонім, мабуть, невипадковий, бо ж відомо ким була героїня бата Прево на йм’я Манон.
Це Ви з тексту статті такі висновки зробили ?