А так все пафосно починалося! Стерх навіть сльозу пустив в екстазі. Молов щось про «новоросію», якісь історичні завдання, як завжди, пройшовся по Заходу, який нас поїть, годує і одягає. На яку тільки хрінь не здатна хвора уява, коли голова злітає

Але спочатку про Крим. Путін заявив росіянам, що він дав їм Крим. Чи це Так? Крим у нас був, був у мене і мільйонів інших росіян, і це не залежало від Путіна. Ми з задоволенням їздили в Крим, Київ, Одесу і не почували себе чужими. Ми там були свої серед своїх. Що сталося тепер? Тепер нам дуже важко і незручно поїхати в Київ і Одесу. Путін позбавив нас цієї можливості, зробивши нас там не своїми. І ніякими кримами це не компенсувалося і не могла компенсуватися.

Крим до цього був наш, а тепер став і не українською і не нашим, він став бандокремлівським. Кремль відібрав Крим і в України і у нас.

Тепер про фашистів. Це слово зовсім втратив істинний сенс у російській пропаганді. Воно стало навіть лайливим, а кремлівсько-політичним, тобто взагалі без сенсу. Це слово стало якоюсь пропагандистської смолою, щоб підмінити невловимі асоціації сакрального об’єктами крамольного. Крамольного для російської бандитської влади.
Колись, ще в СРСР, я вперше відвідав Тирасполь. Боже, які це були враження! Водій возив мене по дорогах, вздовж яких тяглися нескінченні ряди виноградників і фруктових дерев. Після російського пейзажу все це здавалося молочними ріками з кисільними берегами, як у тій напівзабутої дитячій казці. Водій, побачивши мій захват, підливав в нього масла, переконуючи мене, що тут така земля, що якщо увіткнути в неї в будь-якому місці палицю, вона розпуститься. І в кінці розповів таку народну легенду: «Коли бог роздавав людям землю, то роздавши все, з’ясував, що спізнилася на роздачу молдаванин нічого не залишилося. Бог спантеличено почухав потилицю — землі не залишилося. Покряхтів і виділив молдаванин шматочок від раю».
Я був повністю згоден з моїм гідом і водієм, що ми проїжджаємо по раю. Запитав у нього — молдаванин. Водій відповів, що він родом з Сибіру.
Минуло всього кілька років ,і я побачив, як з раю зробили якусь зону. Немає у мене ніякого бажання тепер їхати туди. Придністров’я відібрали від Молдови, але відібрали і від нас.
Дуже багато зараз є місць, які ми з теплом згадуємо і куди нам тепер шлях замовлений. Молдова, Абхазія, Сванетія, Львів, Одеса, Крим, Дагестан, Тбілісі…

Тепер про інтереси Росії. Не про користь Кремля, а про інтереси саме Росії і росіян. В інтересах Росії не воювати з Україною, а оберігати її, допомагати їй, захищати її від будь-якої зовнішньої агресії. Захищати, поважаючи її. Тобто поважаючи її територію, самобутність, мову і її устремління. Україна ніколи не була нам ворогом на протязі всієї історії. Це були якщо не ми, то наша альтернатива, наш другий варіант самосвідомості.
Іншими словами, ми жили поруч один народ, але в двох варіантах — ми, які погірше і вони, які похитріше. Хитруватість українців полягала в тому, що вони менше схильні пропаганді. А гіршість наша полягала в тому, що напившись, ми гордо і сміливо носили на х…х всіх, крім влади. Владу ми шанували навіть будучи п’яними як чіп. Особливо вождів. Особливо кривавих.
Ми пробачили борги чорт знає кому — КНДР, Куби, Африці, Латинській Америці і багатьом іншим, а от Україні не те що не пробачили ні копійки, але ще й посадили на такий дорогий газовий тариф, якого не знає ні один газовий споживач у світі. А газ-то не кремлівський, а тюменський, тобто Ханти-Мансійський. У радянський час ці родовища розробляли безліч українців, сім’ями. Концентрація етнічних українців була така, що Ханти-Мансійський округ жартома називали тоді Хохло-Мансійським. Економіка СРСР взагалі побудована руками татар і українців. Це були найбільш мобільні і заповзятливі національності в СРСР.

Те, як зараз надходить Росія по відношенню до України, не можна назвати нічим іншим, як підлістю. Ще кілька років тому, коли Росія напала на Грузію і грузинів виловлювали по всій Москві, під захоплене улюлюкання ватників, я закликав включити совість і розум. Я тоді казав, що безсоромно кидатися як сторожовий собака по команді з Кремля на своїх вчорашніх співвітчизників. На кого ви будете кидатися завтра, я тоді казав — на українців, білорусів, на мешканців Іванівської області або сибіряків? Українців я тоді підсвідомо поставив першими, як найменш можливе, як найбільш вагомий риторичний аргумент. І ось як воно опинилося.
З кожним своїм кроком Кремль все більше обкрадає нас. Нас – це Росію та її населення. Кремль обкрадає нашу культуру, історію, наше майбутнє і майбутнє наших дітей. Кремль посварив нас з усім світом і нашими найближчими родичами і друзями. Кремль бездарно змарнував і розтратив можливості, які нам послала доля у вигляді високих цін на нафту і доброзичливого ставлення і симпатій світового співтовариства. Все це було розтрачено даром і пущено Кремлю під хвіст. Кредит вичерпаний. Що нас чекає? Гадати не варто. Нічого хорошого нас не чекає. Заслужили ми це? Безсумнівно.
Заслужили тому, що не навчилися визначати, що таке добре і що таке погано. Заслужили тому, що боягузливі, а власну боягузтво ховаємо за зарозумілістю. Заслужили тому, що не хотіли напружуватися і вважали, що всі повинні нам. Заслужили тому, що не вміли і не хотіли жити разом з усіма, а хотіли жити над усіма.
Адже ми досі вважаємо себе невинуватими за сталінізм. Тому він і процвітає, проростає вдруге. Відчуває благодатний грунт.
Коли Бог бачить дурну людини, він лікує його тим, що створює йому проблеми. Інакше людини не вилікувати. Нам усім доведеться лікуватися і в дуже запущеній стадії. Або вилікуємось, або…

Санкт-Петербург, Ехо Росії