39 євреїв врятували подружжя Волосянських з Дрогобича в роки Голокосту
Майже два роки ховали вони своїх «гостей» у підвалі будинку в центрі міста, де недавно була відкрита меморіальна дошка Праведників народів світу.
Ізидор виріс в родині власника майстерні, яку той тримав на пару з партнером-євреєм. Незабаром після окупації Дрогобича німцями хлопець зустрів Ярославу Скольську з Борислава. Молоді люди стали зустрічатися, але крім романтичних відносин їх пов’язувала і допомогу євреям. Правда, коли єврейське населення міста зігнали в гетто і почалися «акції», з’ясувалося, що цієї разової допомоги явно недостатньо.
З єврейським приятелем – теслею Вільгельмом Штоком – Ізидор облаштував укриття в підвалі будинку №9 по вул. Шашкевича, куди провели газ і водопровід, влаштували туалет. Двері в притулок були заховані на підлозі кухні і відкривалася лише зсередини.
Першими мешканцями в підземеллі стали дочки сім’ї Шток – 9-річна Стелла і 6-річна Митків зі своєю нянею. Щомісяця до них приєднувалися нові сусіди, а до січня 1943-го, коли Ізидор та Ярослава одружилися, в підвалі ховалися вже 14 осіб. Волосянські жили в квартирі, розташованій прямо над підвалом. В цьому ж будинку мешкав німець, що, з одного боку, вимагало граничної обережності, з іншого – захищало мешканців від підозр і обшуків.
Більшість врятованих виявилися в підвалі в червні 1943 року, під час ліквідації гетто. Найчастіше їх приводив сам Ізидор, одного разу дружина навіть сказала йому, чи не простіше мовляв, вивісити оголошення: «Ховаємо всіх євреїв, яким нікуди йти, на Шашкевича, 9».
Чоловік часто спускався в притулок, приносив дітям солодощі, намагався підтримати дух людей, які місяцями жили в підземеллі. Від них вимагалося дотримуватися максимальної тиші, користування туалетом було можливо два рази в день і тільки в певні години.
У серпні 1943 року у Ярослави народилася перша дочка – Аня. Поки чоловік працював, жінка здобувала їжу для мешканців підвалу, купувала продукти в різних кінцях міста і ховала їх в дитячій колясці. Кожен з «підопічних» віддавав свої заощадження на прожиток усієї групи.
Пару раз таємне ледь не стало явним, і незадовго до народження Ані євреї сказали Волосянським, що повинні піти, щоб не наражати на сім’ю смертельну небезпеку. Ізидор навіть чути про це не хотів: «Нікуди ви не підете. Загине 39 осіб і помре ще троє. Я вирішив, що спасу вас, і я це зроблю ».
В останні місяці окупації люди в притулку лежали в два яруси, стояти можна було тільки в одному з кутів кімнати. Так і дотягли до звільнення. У перший день народження Ані – 4 серпня 1944 року – євреї вийшли з підвалу Волосянських. Ті, хто прийшов туди першими, провели під землею 22 місяці.
Після звільнення у Слави стався нервовий зрив – кілька тижнів вона не виходила з дому, боячись кожного шороху.
Врятовані поступово роз’їхалися – в Дрогобичі їм нічого було робити – у більшості загинули всі рідні і близькі. У 1946 році покинули Дрогобич і Ізидор зі Славою і Анею, осівши у Вроцлаві, на заході Польщі.
Завдяки свідченням сім’ї Сток, подружжя Волосянських було удостоєно в 1967 році звання Праведників народів світу. Виїхати за нагородою в Ізраїль, проте, не змогли – вибухнула Шестиденна війна, і Польща розірвала дипломатичні відносини з єврейською державою. Ізидор помер в 1971 році, так і не побачившись з тими, кого врятував.
Лише в квітні 1984 року Слава вперше приїхала в Ізраїль – врятовані зустрічали її в аеропорту. З тих пір жінка бувала тут багато разів, жартувала, що ніхто краще за неї не знає Ізраїль. Померла Ярослава Волосянська в грудні 2006 року у Вроцлаві.
Майже через три чверті століття після війни увічнили пам’ять праведників і в Дрогобичі – пам’ятну дошку на Шашкевича, 9 встановили з ініціативи ізраїльської організації уцілілих в Голокості вихідців з Дрогобича і Борислава. На відкритті були присутні діти врятованих Ізидора і Ярославою, що спеціально приїхали в Україну на церемонію.
About the Author
Матеріал – крадений! Подія відбулася ще в листопаді місяці! Частина тексту – наша. Й світлина біля таблиці теж не ваша. Де посилання на джерело й прізвище автора. Подвійна крадіжка.