Волонтери Дрогобиччини оголосили збір на Великодній виїзд до воїнів на передову
Триває збір голосів про присвоєння звання Героя України стебничанину Роману Тяці
Під час толоки у Дрогобичі виявили цікаву історичну знахідку
У Дрогобичі триває поточний ямковий ремонт доріг
Дрогобич повернувся в 5-ку найпрозоріших міст України
Лицемірство – це добре аргументований варіант підлої та цинічної брехні. Таке спостерігаємо не лише за Петром Порошенком, але й його послідовниками на місцях: у невеликих містах, таких як Дрогобич, та у селах. Хоча грішать і пересічні громадяни, далекі від влади та політики. Ось вони звертаються до мера міста: «Шановний пане!»,- це, як мінімум, дві неточності…
Позаяк мер мені особисто нагадує Христофора Колумба. Бо вирушаючи у світи, той і гадки не мав куди плине. А коли доплив, то не знав, де опинився. Ось тому й маємо тепер міського голову з його катастрофічним провалом у міській господарці. За це прозвали його дрогобичани, що потопають у сміттєвих завалах — сМЕРдюх. Колись Ринкова площа у Дрогобичі була болотом. Його засипали і почали на цьому місці торгувати різним крамом. З часом звели Ратушу. Її сьогодні обносять багатошаровим покриттям. Таким, що по ньому можна їздити танками, якщо не вкрадуть багато цементу у бетоні. Хизуються автори-владці невгамовними амбіціями. Так, як колись це робив нездара екс-мер Микола Гук, будуючи фонтан» біля стін Ратуші. А на ділі вийшла така собі недолуга й не діюча «пісочниця» за
декілька мільйонів розтриньканих бюджетних гривень. Та глибоко всередині вся ця місцина, що захоплена владцями, залишається болотом.
Мені дрогобицька Ратуша час од часу нагадує гніздо зозулі, з якого кожен намагається
виштовхнути іншого, у будь-який спосіб. Якщо зажерся і брав хабарі, як це робив одіозний шахрай, посадовець Євген Шильник, — і не поділився з ким треба, — здали свої ж. Ну не вжився він там зі своїми принципами. Бо ті «принципи» важко було розгледіти у найпотужніший мікроскоп. Такі спритники при владі мені нагадують молодих моряків, які прагнуть вийти в море, сподіваючись, що за горизонтом їх чекають виключно екзотичні краї та незвідані пригоди. І аж ніяк не думають, що не переживуть і першого шторму. Так, політика вимагає усвідомлених жертв. Але вони вважають, що нехай жертвами будуть ті, що йдуть першими. Інші, аніж Я. Як це сталося на цій ганебно проданій війні – «АТО». Бо завжди отримаєш більше, якщо жертвуватимеш кимось, а не собою. Май витримку «першого кроку», вичекай свій момент. І ти ніколи не будеш у першій шерензі, з якої вибивають найсильніших та чесних. Такі добре знають, що у політиці перемагають лише тоді, коли засвоїли: я зазнаю більше шкоди та втрат, аніж мій опонент.
Колись Карл фон Клаузевіц стверджував: Війна – продовження політики іншими методами.
Як на мене, ЦЯ влада увесь час у стані війни. Проти свого народу. Вона проголошували «Жити по – новому». І жила по НОВОМУ, незмірно збагачуючись. Зараз проголошує про армію, мову та віру. І «ми йдемо своїм шляхом!». Так, вони й надалі йдуть тим самим шляхом фарисейства та підлості.
Армію обдирають мародери від влади. Мову роблять інструментом розбрату. «Томасову» віру
собі присвоїв добродій Порошенко, як козир під бажання залишитися при владі і не відповідати за злочинне управління країною. Лука від імені Ісуса Христа казав: «Прощайте ворогів наших». Однак він нічого не казав, що ми маємо прощати «друзів» наших. Любих.
То що ж нам робити з цією «дружньою» владою? Зміни постають лише тоді, коли владці
не можуть ним опиратися. Тобто, якщо ти когось вхопив за яйця, то тримай міцно та неослабно. Гарантовано, що тоді він покірно йтиме за тобою за правилом саперів : нога у ногу. І це надійніше, аніж мантри про те, що все можна змінити на виборах. Бо свобода гине там, де продаються голоси виборців. Політиків можна страшити тим, що влада, це немов високе дерево. Чим вище лізеш, тим тонші там гілки. А владці з неконтрольованою вагою мають більші ризики звідти гепнутися, обломивши гілляки… Але вони цього не бояться, бо мають внизу добре вистелену під страховку.
Такою під страховкою є наша спільна байдужість вранці по виборах. Обрали і забули запитувати :
Що ж ви коїте, ненаситні та підлі?…
Ось тому політична/громадська кар’єра одного дрогобицького нестримно огрядного маніпулятора нагадує мені книжкову колізію. Це коли книжку казок для найменших дітей
помилково внесли до каталогу науково-популярної літератури. Однак ця непомітна помилка стає очевидною лише для тих, хто цікавиться та читає серйозну літературу. Чи багато таких серед нас – запитання майже риторичне. Ось він з року в рік із свого комфортного чиновницького крісла розповідає нам свою незмінну казку про те, що хоче дати усім не рибу, а вудку. Хоча ані риби ані вудки від нього ще ніхто не дочекався. Бо політики і, на жаль, журналісти страждають схильністю до істеричних перебільшень своїх заслуг та досягнень. Перші – у своїх пороках. Другі – у способах їх роздування. Так, він досягнув вершин імітацій, що позірно роблять Дрогобич «прозорим, безпечним» і тому подібне. Ну і ще постарається через свої бізнесові структури проковтнути декілька вигідних тендерів.
І саме тому наші владці нагадують мені японський генний винахід – квадратні кавуни. З них
дуже легко збудувати стіну, ось тільки її міцність та надійність є сумнівними. Бо політики та владці ніколи не зважають на свої недоліки, позаяк страшенно щиро ненавидять недоліки інших. Вони добре засвоїли правило: Якщо ти брешеш про чужу силу, то стаєш лідером. Якщо ж брешеш про чужі вади та свої переваги, то тільки тоді стаєш справжнім політиком.
Олександр Магльона
Ви володієте цікавішою інформацією на тему, радо розмістимо її на ресурсі,
