Пост Антіна Мухарського про “Русскій язик” набирає шалену популярність в мережі

“Уявімо ситуацію: по смерті Путіна в Росії починаються абсолютно передбачувані центробіжні процеси. Татарстан і Чечня першими оголошують про незалежність. За ними стають вільними Кабардіно-Балкарія, Удмуртія, Чувашія.

На східних теренах виникають Далекосхідна (ДСНР) та Сибірська (СНР) народні республіки. В Москві щось на кшталт Майдану, але з типовим російським “аганьком”. Бунт лютий і нещадний. З тисячами загиблих, потрощеними магазинами та палаючим Кремлем, з розвішаними на стовпах чиновниками, телеведучими та попами.

І раптом серед усього цього безладу чийсь істеричний вигук: “Кієв — мать гарадов руських! Туда, гаспада, туда…, в хлєбниє края, где колибєль дрєвнєславянской дємократії, Лавра святая, красівиє дєвушкі, а мєню в рєсторанах подают русском язикє.” І от орда хижих, хамовитих московітів, не виключаючи Володимира Познера та Івана Урганта, втікаючи від чеченських ножів і російського “Ванькі с дубіной” (читай Серьожкі с калашом), опиняється на наших дійсно європейських вулицях, сидить у наших затишних, недорогих, привітних ресторанах і триндить типу: “Ну єті хахли вапщє зажралісь… У нас там кровь рєкой, а у ніх тут мір і порядок, і бєзвізовий рєжим с Євросоюзом…, су*а-блєа*ь…”

Або гірше: знаходиться якийсь нео-Достоєвскій, що задвигає подібне: “Я давно пророчіл, что Москва падьот под навалой мусульманского міра. Ну і хрєн с нєй. Она – наслєдніца Орди. А вєдь імєнно Кієв — мать городов русскіх. Отнинє возрождаєм ісконно русскую государственность на давнєславянских принципах народного віче, в состав которого входят: вятічі, крівічі, єрзя, мєрзя і мурома, а єщьо Псковская дівізія, інтєлігєнція із Павлова-Посада, Архангєльск і Вологда, Твєрь да Рязань, а єщьо Харьков, Одєсса, ну і Житомір с Хмєльніцкім, бо там всьо равно большінство таксістов і гопніков по русскі гутарят. Ну і етот — Пітєр тожє с намі, ібо Цой- жив! Вот вам і Вєлікая Русь. Бєз єтіх чучмеков черножопих да ускоглазой дряні татаро-монгольской. А Галіція во главє со Львовом — тєріторія с особим статусом украинськой мови.”

Як вам таке? Заприсягаюся, сценарій не такий вже фантастичний. Даю два, максимум три роки і ідея про Русь Святу із столицею у Києві буде все частіше й частіше звучати в орбіті пропагандистського белькотіння вмираючої імперії. Це я до чого? А до того, щоб коли побиті москалі поповзуть з валізами грошей із палаючої Москви до хлібного і гостинного Києва і затягнуть своє одвічне булгаковське: “Ей, чєловєк, мнє би водочкі, і закусіть…”, то кожен офіціант у кожному ресторані, кафе чи кнайпі з погордою в голосі міг би відповісти: – Я вас не розумію. Давайте краще спілкуватися англійською.

– Да ти чьо, братан, бєлєни об’єлся, ми же адін народ, єдіноутробниє братья. Совсєм хохли от рук отбілісь, русскій язик нє понімают…

– А-а-а-а, – на хвильку замислиться офіціант, – згадав одну фразу російською: “пашол на х…й”, так ето кажєтся звучіт в орігіналє?

Ну, словом, як заповідав великий Покальчук: “Вчіть, б…дь, українську мову”, але русскій язик теж не забувайте, хоча б для того, аби за будь-якої слушної нагоди проказати до російського великодержавного шовініста зрозумілою йому мовою: “пашол нах… імпєрскій імбєцил”. – пише відомий країнський письменник, актор, телеведучий Антін Мухарський у своєму блозі на “Обозреватель”.