Якось один мій знайомий напівжартома сказав, що усі українські президенти «по повній експлуатують таку рису характеру своїх співвітчизників, як заздрість». Та й мені неозброєним оком видно що ця «жаба» не лише душить українців, але й невпинно спонукає їх до сумнівного пошуку влитися у монолітні ряди сучасних багатіїв. Позаяк ті винайшли та обрали найефективніший спосіб убезпечитися від бідних: вселили їм прагнення наслідувати багатих. Цей спокусливий трунок виявився бажаним для цілої армії чиновницької челяді та різних підпанків.
Вони розмножуються зі швидкістю, що їй позаздрять й пацюки. І ось за 26 років «незалежності» країна отримала справжню «пяту колону» – тих, хто зробив владу місцем та способом власного збагачення. За будь-яку ціну. Ціною виявилося тотальне зубожіння та злиденність так званого «суверену», – нас з вами, шановні співвітчизники. І безкарним багаторічним шахраюванням спритників під різними політичними гаслами та прапорами.
Влітку 2010 року я брав участь у потужній конференції громадських лідерів. Вона відбувалася на великому теплоході, що декілька годин плив із Києва до міста Українка. І декілька годин поспіль можна було спостерігати за тисячами (!!!) велетенських маєтків-палаців, збудованих на берегах Дніпра, увязненого в бетон та замурованого новітніми панами та підпанками. Хтось з учасників «розшифровував» власників цих розкішних будівель, які призахідне сонце зрадливо освітлювало дахами, що покриті міддю… Мені здалося, що я потрапив у країну хизування кричущою розкішшю- таких палаців я не бачив у жодній країні світу. Це були маєтки різних чиновників, суддів, прокурорів, поліціянтів, депутатів та іншої владної челяді.
Тепер маємо владу, яка нічого не тямлячи в управлінні економікою та суспільному діалозі, пропонує свої «реформи». Вони повністю влаштовують оту згадану «пяту колону», що за всіх президентів не лише зостається «на плаву», але й послуговує надійною покірною опорою влади невігласів, шахраїв та цинічних бариг. Це вони втілили в життя страшний у своєму цинізмі принцип: у владі чесним та порядним робити нічого. А що очікувати від тих, хто сьогодні при владному кориті, – від Києва і до Дрогобича,- ми щоденно відчуваємо, як кажуть, на власній шкірі. Отож, допоки обиратимемо, приводитимемо та терпітимемо у владі невігласів та різноманітних спритників із сумнівною репутацією, то надалі спостерігатимемо блиск та злидні владної челяді. Чому злидні? Та тому, що ці особи, навіть не відають, що вони глибоко нещасливі люди. Бо найстрашніша злиденність та, що поселяється в душі людини. І жодні статки цьому не зарадять.
На запитання журналіста, чому я не відвідую владні сесії, я відповів чесно: щиро співчуваю тим розумним та фаховим людям, які наповнюють конференцзали і змушені вислуховувати просторікування невігласів та нездар. Осіб, що опинилися у владних президіях, як надійна та покірна прокладка між найвищими шахраюватими владцями та ними ж упослідженими та знедоленими співвітчизниками. Так, їм сьогодні дозволено владарювати на місцях без остраху покарання за хабарництво, недоброчесність, відсутність професіоналізму у прийнятті суспільно-важливих рішеннь. Вони – «на гачку», а тому й поводяться як халіфи на годину.
За часів «паперєдніков» був такий анекдот. Азаров якось запитав: Що таке обездолені?. Йому відповіли : Ну це ті, що з нами «не в долі»… Доля ніколи ні до кого не приходить сама. Її треба виборювати. Без коментарів.
Олександр Магльона
