Волонтери Дрогобиччини оголосили збір на Великодній виїзд до воїнів на передову
Триває збір голосів про присвоєння звання Героя України стебничанину Роману Тяці
Під час толоки у Дрогобичі виявили цікаву історичну знахідку
У Дрогобичі триває поточний ямковий ремонт доріг
Дрогобич повернувся в 5-ку найпрозоріших міст УкраїниВидатний український мистецтвознавець Григорій Логвин охарактеризував храм святого Юра композицією де «архітектура, іконостас і розписи створюють урочисту архітектурно-художню симфонію» Хоч і розміщений він у передмісті старого Дрогобича — Горішня Брама — шлях від центру недовгий. З Ринку повз кам’яний храм св. Трійці виходимо на вул. Бориславську — кілька кварталів пішки, міст на той бік потоку Побук і не пропускаємо вулицю з прекрасною назвою Солона Ставок (Солоний Ставок) (в радянські часи її називали Соколова). Хто такий Соколов, і яке відношення мав до Дрогобича я не знаю, але сучасна назва вулиці не випадково — вона веде до передмістя Зваричі, де і розміщена відома вже нам жупа (солеварня)
Повернувши з вулиці направо варто не пропустити з лівої сторони невелику галявину і вимощену з бетонних плит доріжку всередину кварталу.
Знову з’явилася необхідність відновлення. Але церква не обов’язково будувати заново!? 😉 Тим більше якщо підрядник виставляє такий кошторис, що очі на лоба лізуть… Зате є сіль, яка як відомо певний час була еквівалентом вартості, тобто грошима.
От і купили жителі дрогобицького соляного передмістя вже стареньку по тим міркам — церкву в селі Надієво. Не вірите, що церкву можна купити? Ще й як можна. Кажуть, що це була досить поширена практика. Купити, розібрати, перевезти і знову зібрати. Такий метод винайшли ще задовго до появи скансенів. Та операція була здійснена в 1656 р. (за іншими джерелами — у 1657 р.). А село між іншим неблизько — біля Долини, тієї, що в Івано-Франківській області.
Я так розумію, що надієвчани на той час або вже звели нову церкву, або збиралися це зробити. Не думаю, що їм так не вистачало солі, що аж останню церкву продавали. Ще й мабуть раділи, що вдалося спихнути той старий неліквід (як не як, церкву збудували орієнтовно в кінці 15 ст.) і поставити нову гарну (хто стикався з настроями місцевих релігійних громад щодо оновлення старих церков, мене зрозуміє). Так чи інакше, в результаті Надієвому не пощастило. Інакше їздили б ми милуватися цим шедевром не в Дрогобич, а до них — на Івано-Франківщину.
Втім, можливо якраз пощастило церкві.
Адже відомо, що мала тоді вона з дозволу сказати трохи інший вигляд. Зокрема мала один шатровий верх і ймовірно була не настільки вишуканою як зараз. Від тієї церкви за дослідженнями Г.Логвина залишилися зруб бабинця і нави і фрагмент жертовника (північна сторона вівтаря). Надалі церква зазнавала подальші перебудови і вдосконалення, тому можна вважати, перевезення пішло їй на користь.
Першим, що зробили дрогобиччани, встановили там новий іконостас — вже у 1659 р.
Це виглядає дивом, але він зберігся. Робота належить пензлю провідного іконописця Стефана з села Медики біля Перемишля. У 1670 році з’явилася нова дзвіниця. Спочатку вона мала такий самий як і церква шатровий верх. А в 1678 році взялися за перебудову храму.
Тоді був змінений восьмерик і голова центрального зрубу і прибудовано криласи. Крилас — це такий собі маленький декоративний прируб. Правда ж, без нього було б не те? 😉 Істотну перебудову храм зазнав після пожежі в 1692 р. Тоді додали емпору (ту відкриту галерею над бабинцем) в Введенській каплиці, поміняли купола на барокові, поміняли опис і вид криласів. Шатрове завершення дзвіниці також замінюють на барокову.
Отже до 1711 р. церква набуває вигляд, близький до сучасного. Наступні зміни стосувалися радше заміни зношених елементів і ремонтів в 1823, 1825 і 1833 роках. Незважаючи на складне нашарування різних за походженням і стильовим напрямкам елементів, реконструкції будівлі проведені на високому професійному рівні і не лише не порушили архітектурно-художньої цілісності храму, але й додали йому своєрідності.
В даний час храм являє собою квадратний в плані зруб неф з двома граньоними симетрично розташованими криласами, а також шестикутні в плані зруби бабинця і вівтаря, які прилягають до нефа відповідно з заходу і сходу. Всі три зруби перекриті розвиненими восьмигранними верхами з характерним бароковим вінчанням і опоясані розлогим описом.
В цілому до складу комплексу входять будинок Святоюрієвського храму і розташованої на південний захід від нього дзвіниці. Церковний двір оточений дерев’яним парканом з воротами. Окремо слід сказати про розписи храму. Найстаріші розписи — нефа виконані ще в 1656-59 рр. ймовірно під керівництвом автора іконостасу Стефана Медицького. На це вказує спільність іконостасу та розписів настінних і, ймовірно, автопортрет серед ктіторських.
Втім розпис східної стіни нефа приписують вже іншим авторам.
Восьмерик середнього верху і сам верх розписали в 1678 р., хори — у 1691 р., каплицю — в 1711 р. Розпису бабинця — вже в 1714 р. Із завершенням розпису бабинця отримали суцільний килим різнокольорових малюнків, які вдало гармоніюють як з іконостасом, так і формами інтер’єра.
Адже, незважаючи на різночасність виконання розписів, вони виділяються стилістичної і колористичной цілісністю і досконалістю. Відомий дослідник дерев’яної архітектури П.Юрченко писав “особливої уваги заслуговують розписи в церкві св. Юра в Дрогобичі. Розпис церкви св. Юра є типовим в тому розумінні, що кожна церква мала свою тематичну схему розписів, тут не було якихось постійних, незмінних канонів. Тематичний зміст був довільним підбором однієї з основних ідей церкви, яку живописець по-своєму розвивав і своїм живописом говорив до віруючих. Неф і бабинець церкви св. Юра розписані зверху донизу, і з особливою майстерністю написані сцени іконостасної, південної та північної стін. Розпис східної стіни, трохи закритий знизу надбудовою іконостасу, цікаве вміле оперування відтінків і півтонів для виявлення форм, що в поєднанні з іконостасом справляє велике враження. У дещо іншій манері, але також виразно і мальовничо виконані сцени на північній стіні нефа, де використана чорна контурна лінія для чіткого окреслення форми. Живопис церкви св. Юра вражає не тільки трактування окремих сцен, скільки загальним колоритом. В розпису нефа на південній стіні розміщена сцена Страшного Суду — оголених грішників, яких вишикували в чергу чорти, поглинає змій (це ймовірно і є “гиена огненная”) В цілому розпис нефа присвячена таким значущим темам, як Пристрасті та Акафісти. Сцени «Страстей» і «Акафісти Богоматері» розміщені на північній стороні, «Мученицькі смерті апостолів» — вище від іконостасу на східній, «Страшний суд» і «Акафіст Христу» — на південній. Як зазначав Г.Логвин “У всіх цих композиціях художники втілили і пафос боротьби за свободу і незалежність, і готовність до самопожертви та утвердження народних ідеалів, і ліричні ніжні материнські почуття, і відплата за злі справи”. Розпис під хорами особливо впадає в очі. Зображене тут “Древо від кореня Ієсєєва”, де біблійні царі переплітаються українськими народними візерунками. Разом з тим розпис бабинця, виконаний останнім, максимально наближений до світського життя, містить донаторскі портрети. Припускають, що сцени з життя святих Філіпа, Катерини, Онуфрія виконувалися на замовлення окремих міщан. Розпису центрального склепіння замість цього далекі від наївно-декоративних розписів стін нефи і бабинця. У зображенні “Архангельського Собору” все більш строго. Тому припускають, що у розробці проекту розпису брали вчені богослови.
Ви ще сумніваєтеся, що сюди варто їхати? 😉
Церкві св. Юра пощастило. Хоча її і закрили в 1961 р., вже у 1974-75 рр. було проведено реставрацію колективом під керівництвом Івана Могитича.
Тут створено музей. Вперше я потрапив сюди в середу. Той день виявився вихідним, я вже було розгортався йти далі з надією повернутися на наступний день, як з сусідньої багатоповерхівки вийшла жінка і відкрила мені і ворота, і саму церкву. Так що не звертайте уваги на табличку — шукайте працівників музею у будинку поруч.
Вхід коштує кілька гривень, дорожче — фотографування всередині храму.
За авторством Сергія Криниці
Ви володієте цікавішою інформацією на тему, радо розмістимо її на ресурсі,
Ось так, людина приїхала і нам Дрогобичанам розповіла про таку велич, яка в нас під боком. Цікаво чи багато Дрогобичан були в цій стародавній церкві …
Їздив в травні до Дрогобича. Бував там вперше, друзі відмовляли від цієї подорожі, казали, що там немає нічого цікавого. Як же вони помилялися)) Особисто я дуже рекомендую відвідати це місто. Воно маленьке, тихе, зелене і дуже затишне містечко. Тут дуже комфортно жити і знаходитись. Увесь центр без проблем можна пройти пішки.