Волонтери Дрогобиччини оголосили збір на Великодній виїзд до воїнів на передову
Триває збір голосів про присвоєння звання Героя України стебничанину Роману Тяці
Під час толоки у Дрогобичі виявили цікаву історичну знахідку
У Дрогобичі триває поточний ямковий ремонт доріг
Дрогобич повернувся в 5-ку найпрозоріших міст України
Є така маленька пташка,-колібрі. Завбільшки з джмеля. Аби дістати свом довгим клювиком краплинку нектару із духмяної квітки пташина мусить махати крильцятами 60 разів за секунду. Ця частота не сприймається людським оком. Тому й здається, що біля квітки не колібрі, а маленька пушинка із клювиком.
Далеко-далеко, над гостроверхими Андами ширяє орел. Ель кондор. Він терпляче чекав, допоки сонце не загляне в глибокі ущелини і нагріє повітря. В потоки якого, мов відважний плавець, він сміливо кидається, щоб дістатися на недосяжну для інших висоту. Звідки бачить все, суще на землі. Ген-ген, аж за обрій.
Світло згадую своє щасливе дитинство, у Богом даному селі Калюс, ще й через солов’я, який роками жив у нашому саду. Його незбагненно віртуозний спів, присвячений єдиній, зачаровував і людей. Деколи я бачив того співака у кронах яблунь і дивувався його непримітності.
Та є у світі й найбільший птах. Страус. Він може грізно ричати, немов великий злий хижак, як антилопа прудко бігти, здіймаючи хмари пилу. У нього сорок махових та шістдесять рульових великих пір’їн. Удвічі більше, аніж у орла. Однак страус не літає. Для того, аби птах міг полетіти він повинен вміти скласти кожну окрему пір’їну у крило… Без цього вміння літати неможливо. Та, мабуть, сама природа так вигадала, аби страус не літав, а лишень розганявся. В такій він знаходиться екосистемі.
Ось і наш президент, Петро Порошенко, нагадує мені такого птаха, що не літає. Страуса. Бо він теж із СИСТЕМИ. В якій зростав, яку творив і в якій і знаходиться дотепер. Говорячи про корупцію він гнівно хмурить чоло, презирливо позирає у бік Путіна, коли йдеться про війну, напускає скупу чоловічу сльозу в очі, приносячи медальки у шпиталь до бійців, що каліками вернулися із «АТО».І саме в ці моменти вражаюче чітко він мені й нагадує страуса. Що біжить, імітуючи готовність до злету. Ось-ось злетить у небокрай. Ба ні, — не злітає.Система не пускає.
Він може, як маленька колібрі, непомітно для строннього ока надзвичайно швидко перебирати пір’їнами. Навчитися мавпувати чийсь спів. І ніколи не стати і не бути ель кондором. Орлом, що вивищився із суєта суєт, аби бути царем птахів. Тих, що літають. Таких, які вміють терпляче та наполегливо складати кожну окрему пір’їну в крило, що дозволяє дістатися неба. Бо без цього уміння літати неможливо.
Коли на страуса, що біжить, падає орлина тінь, він миттєво зупиняється. Ні , не ховає , як подейкують, голову у пісок. Цього великий страус ніколи не робить. Він згинає шию долі. Це означає, що він відчуває загрозу і може захищатися. Та ель кондора ніколи не цікавив страус. Навіть не дивлячись на те, що той найбільший птах у світі. Птах, який ніколи нікуди не полетить.
Забрів якось у наші карпатські ліси Хамелеон. Зирк, аж повзе назустріч Саламандра. Той витріщив на неї свої булькаті очиська, що бачать усе на 180 градусів та й пита: «Ти чого, подруго, така двоколірна? Не вистачило фарби, аби перемалюватися після Майдану повністю?!. « Та ні, — ніяковіє помаранчево-чорна, — я ж з початку Майдану була повністю помаранчевою. Та там палили шини, горіли коктейлі Молотова. Ось мене і припалило, закидало сажею…». А її колега по флорі й фауні так знічев’я й кидає:» «Знаю, знаю я про увесь той гармидер. Я ж бо теж учасник Майдану!». «Чого ж я тебе там не бачила?, — стиха запитує зайду Саламандра. «Бо я сидів на дереві, і був кольору тієї гиляки, за яку вчепився, — упевнено відповідає Хамелеон. « Ну ти ж бо мусиш знати про цю мою унікальну здатність! Ось зараз я сиджу на старому пеньку. Він сірий і я, — сірий. А зараз перелізу на зелений листок. Бачиш,- листок зелений, а я на ньому тупо сірий, а значить, помітний. Тож мені потрібен якийсь час аби перефарбуватися у зелений колір. Звісна річ, деколи мені дуже кортить яскраво та контрастно проявится на якомусь фоні: наприклад, я червоний, а фон, жовтий! Красота?! Та ж ні, — одразу помітять і кричатимуть: « Ось він, Хам елеон!». А ти чомусь й надалі ходиш така яскрава, двоколірна, — одразу видно хто це і що, -Саламандра».
Похитала головою Саламандра, чи то погодилася, чи засумнівалася у правоті свого співрозмовника-хто зна? І поповзла по рідному лісі, яскраво виділяючись на зеленій траві. Почвалав і собі Хамелеон, придивляючись навкруги, аби не бути дуже помітним у цьому, чужому для нього лісі.
Ось так і з обпеченими Майданом. Дуже мало їх зосталося, тих, котрі мужньо зберегли йому вірність. Не перефарбувалися. І дуже багато стало «учасників», які швидко та майстерно перефарбовуються, що й властиво хамелеонам, під різні, потрібні для них, кольори. Партійні. Чи навчимося, зрештою, розпізнавати їх при денному світлі та в сутінках? На різному, вигідному для них фоні. Особливо на фоні виборів, що наближаються.
Олександр Магльона
Ви володієте цікавішою інформацією на тему, радо розмістимо її на ресурсі,
