Волонтери Дрогобиччини оголосили збір на Великодній виїзд до воїнів на передову
Триває збір голосів про присвоєння звання Героя України стебничанину Роману Тяці
Під час толоки у Дрогобичі виявили цікаву історичну знахідку
У Дрогобичі триває поточний ямковий ремонт доріг
Дрогобич повернувся в 5-ку найпрозоріших міст України
Любов жертви до свого ката ще зветься параноїдальним стокгольмським синдромом. Цей термін виник у далекому 1973 роціТоді колишній ув’язнений, грабуючи банк, взяв у заручники декілька людей. Потім одна із заручниць, розвелася із чоловіком та вийшла заміж за злодія. Після його виправдання.
Дослідники стверджують, що цей синдром також виникає у людини-жертви через сильний або постійний стрес. Його деколи має й кат, внаслідок повного контрольованого гноблення, знущань над зломленою жертвою. Але не завжди.
Майже 25 років поспіль громадяни моєї країни перебувають у стані постійного стресу. Так, спочатку була неабияка ейфорія, мовляв, ось, на кінець, ми позбавилися тоталітарного режиму і тепер «запануєм у своїй сторонці». Та панують « у сторонці» зовсім не ті, що розбудовували Україну десятками важких років та здобували незалежність. Панують манкурти. Ще вчора вони сиділи у комфортних компартійних кабінетах. Потім раптово перетворилися у борців за «демократію». Потім, раз по раз, перефарбовувалися під різні партійні кольори задля того, аби дістатись владних крісел. Ставали депутатами, міністрами, президентами. Ми ж, обираючи цих пройдисвітів, починали любити їх, як писав один російський поет « странною любовью». Якраз отакою любов’ю жертва любить свого ката.
Сьогодні більшість пересічних українців хронічно хворі на отой триклятий стокгольмський синдром. Бо стан постійного та тяжкого стресу не зменшується за жодної влади. А їх було вже п’ять. Маю на увазі, що кожен, з обраних нами гарантів, все робив, аби зосередити всю повноту влади. І абсолютно не нести жодної відповідальності за своє хижацьке царювання. Та самозбагачення за рахунок обездолення «маленьких українців». Всі вони по черзі передавали президентські булави один одному по заздалегідь проведеному «договірняку», — ніхто нікого не карає за обкрадання державної казни, розквіт корупційних схем, або й прямі злочини. Так добродій Ющенко, зрадивши ідеали Майдану , продав всіх і все задля того, аби до влади прийшов колишній зек, майбутній командувач розстрільними акціями, — Янукович. Останній надав іуді щорічну «стипендію» у розмірі 30 мільйонів гривень. Забракло мізків, аби дати Ющенку 33 мільйони…
…Ми знову «любимо» владу, яка за свою, ще недовгу каденцію, втричі(!) знедолила кожного в країні сущого. Окрім себе, любих друзів та пройдисвітів всіх штибів від влади. Щоденно спостерігаємо блюзнірство та фарисейство найвищих посадовців і починаємо зневірятися у змаганнях за гідне життя. «Жити по новому» стали лише олігархи та декілька кланів. Це вони сьогодні гасять люстрацію та намагаються очолити антикорупційний рух. Бо інакше може спалахнути ситуація під назвою «від кохання до ненависті один крок». А той крок, що горобиний скік. Бо нинішня влада цинічно не карає вчорашніх генеральних прокурорів, міністрів та інших високопосадових шахраїв, які презирливо-нагло демонструють свої астрономічні статки, — на фоні війни. Яка також є джерелом їх брудної наживи.
Напередодні виборів влада вкинула в суспільство ідею добровільного об’єднання територіальних громад. Це дійство є незрозумілим для переважної більшості громадян, але «впроваджується» у режимі гасіння пожежі. Тому закон про місцеві вибори знаходиться у задзеркальній зоні торгів між впливовими політичними структурами задля можливості якомога довше бути при владній годівниці. Добровільність об’єднання громад є сумнівною та непрозорою. І це зрозуміло, позаяк хто ж повірить, що наші владці здатні віддати 70% грошових надходжень «на місця». Де ж тоді візьметься можливість щорічного дерибану бюджету у чиновників усіх мастей? Ось вони й тягнуть із законом про вибори, бо прагнуть отієї збоченої любові до них, обраних. Чи хочемо ми й надалі хворіти стокгольмським синдромом,- покажуть восени вибори. Не без надії сподіваюся, що війна, яка точиться у моїй країні, дасть прозріння багатьом із нас. Позаяк цей хворобливий синдром, як стверджують експерти, є виліковним.
Олександр Магльона
Ви володієте цікавішою інформацією на тему, радо розмістимо її на ресурсі,
Все так, але ми не маємо права складати руки. Тільки власними силами змінимо цю ситуацію.
Бачу що крім Костянтина Магльонину писанину ніхто не читає.